Ірина жила в Мелітополі та до повномасштабного вторгнення працювала журналісткою. Після окупації міста вона залишилася на тимчасово окупованій території, продовжувала громадську діяльність.

Останній зв’язок із Іриною та її чоловіком Олександром був 5 травня 2023 року. У перші дні родина не одразу занепокоїлася – в умовах окупації мобільний зв’язок часто зникав, а подружжя могло виїхати за місто або бути без доступу до мережі. Але вже за кілька днів стало зрозуміло, що сталося щось погане.

6 травня 2023 року, за словами свідків, Ірину та Олександра затримали російські військові просто на вулиці. Пізніше зі слів чоловіка Ірини стало відомо, що спочатку зупинили саме її, бо вона щось фотографувала. Після перевірки телефонів їх доправили до будівлі окупаційної структури в Мелітополі й утримували окремо.

Лише за кілька тижнів родина отримала перше підтвердження, що Ірина й Олександр живі. Це була коротка рукописна записка, яку вдалося передати назовні. У ній йшлося про звинувачення в «тероризмі» та очікування «суду». Наступні 18 місяців Ірину й Олександра утримували в Мелітополі, постійно переводячи з одного місця утримання до іншого.

Згодом Ірину перевели до СІЗО № 1 Донецької області, а пізніше – до Маріуполя та потім до Сімферополя або Севастополя. Зв’язок із нею підтримується лише через

волонтерів, які передають короткі рукописні записки. Попри анонсовані «суди», офіційного вироку їй досі не винесли, а призначений окупаційною стороною адвокат не надає Ірині необхідної правової допомоги.

Родина зверталася до українських органів, Координаційного штабу, Національного інформаційного бюро, Міжнародного комітету Червоного Хреста та інших правозахисних структур. Близькі переконані, що причиною переслідування стала журналістська діяльність Ірини та її спроби документувати події в окупованому Мелітополі.

Обʼєднання системно документує воєнні злочини, працює для звільнення цивільних і підтримки їхніх родин.