В Гаазі, у межах щорічної сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ, відбулося засідання Parliamentary Support Team for Ukraine — Групи парламентської підтримки України. Його учасники говорили про воєнні злочини, злочини проти людяності та дії Російської Федерації, спрямовані на знищення української ідентичності й культури на тимчасово окупованих територіях.
У засіданні взяла участь Христина Левченко — представниця Робочої групи зі сприяння звільненню незаконно ув’язнених працівників Запорізької АЕС та мешканців Енергодара, діяльність якої координує ГО «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля». Христина також очолює молодіжну організацію Атомпрофспілки та понад десять років працювала на Запорізькій АЕС — від лаборантки водно-радіохімічної лабораторії до провідної інженерки.
Вона прожила в окупованому Енергодарі 18 місяців і з власного досвіду знає, як російська окупація змінила життя міста, його мешканців та працівників найбільшої атомної електростанції Європи.
У своєму виступі Христина наголосила: переслідування працівників ЗАЕС — це не лише грубе порушення прав людини. Це частина системної політики залякування населення, придушення будь-якого спротиву та примушування мешканців окупованого міста до лояльності Росії. Водночас репресії проти кваліфікованого персоналу станції безпосередньо підривають ядерну безпеку України та всієї Європи.
До повномасштабного вторгнення на Запорізькій АЕС працювали понад 11 тисяч людей, а в Енергодарі проживали близько 55 тисяч мешканців. Сьогодні більшість із них були змушені залишити місто. Станція потерпає від критичної нестачі кваліфікованих фахівців: із 159 ліцензованих спеціалістів, які працювали до окупації, на майданчику залишилося лише 22.
Підготовка такого персоналу триває роками, а іноді й десятиліттями. Тому кожен витіснений, переслідуваний або незаконно ув’язнений працівник — це не лише людська трагедія, а й додатковий ризик для ядерної безпеки.
Один із семи фундаментальних принципів ядерної безпеки МАГАТЕ передбачає, що персонал атомної станції повинен мати можливість працювати без неправомірного тиску. Але безпечної експлуатації не може бути під дулами автоматів. Не може бути стабільної роботи, коли інженери бояться за себе і свої родини, а територія атомної станції перетворена на військовий об’єкт, де перебувають російські військові, техніка та озброєння.
Христина також розповіла міжнародній аудиторії про масштаби репресій. Станом на червень 2026 року відомо щонайменше про 45 випадків незаконного позбавлення волі мешканців Енергодара, серед яких ідентифіковано 40 людей. Серед них — 14 працівників ЗАЕС, двоє колишніх працівників станції, троє працівників Запорізької ТЕС, медики, освітяни, соціальні працівники та інші цивільні.
Щонайменше 20 людей уже отримали незаконні вироки, щодо чотирьох тривають судилища, а 13 утримуються без зв’язку із зовнішнім світом. Російські окупаційні органи засуджують цивільних до строків від 11 до 25 років, використовуючи сфабриковані звинувачення у «шпигунстві», «тероризмі» та «державній зраді».
Ці люди — не військовополонені. Це цивільні: інженери, медики, вчителі, комунальники, працівники енергетичної галузі та профспілкові активісти. Їх переслідують за вірність Україні та відмову прийняти російську окупацію.
Окрему увагу у виступі було приділено знищенню української ідентичності в Енергодарі. Росія вилучає зі шкіл і бібліотек українські підручники та книжки, стирає українські символи, нав’язує викривлену версію історії, переводить навчальні заклади на російські стандарти, витісняє українську мову, літературу й історію.
Особливо небезпечною є системна мілітаризація дітей. На окупованих територіях створюються кадетські класи, військово-патріотичні клуби, осередки «Юнармії» та інших російських організацій. Дітей навчають поводитися зі зброєю, залучають до військових заходів і готують до сприйняття служби в армії держави-окупанта як бажаного майбутнього. Це не освіта — це індоктринація та підготовка українських дітей до війни проти власної держави.
Учасників засідання закликали посилювати міжнародний тиск на Російську Федерацію, вимагати звільнення всіх незаконно ув’язнених цивільних, захищати працівників ЗАЕС та їхні родини, протидіяти русифікації й мілітаризації українських дітей.
Окупація Енергодара — це не лише українська проблема. Це виклик міжнародному праву, правам людини та безпеці всієї Європи.
Щиро дякуємо народній депутатці України Євгенії Кравчук яза організацію цієї важливої дискусії, можливість донести правду про Енергодар, Запорізьку АЕС та незаконно ув’язнених цивільних до парламентарів держав — учасниць ОБСЄ, а також за її послідовну міжнародну роботу задля захисту української ідентичності.
Дякуємо українській делегації в Парламентській асамблеї ОБСЄ на чолі з Микитою Потураєвим за вибір теми засідання та постійне використання міжнародних парламентських майданчиків для захисту інтересів України.
Дякуємо всім учасникам дискусії — Христині Левченко, Ользі Сагайдак, Віталію Титичу, Дмитру Пономаренку та Алексу Презанті — за професійні виступи, важливі свідчення й роботу, яка допомагає світові краще зрозуміти справжній масштаб російських злочинів.
Робоча група зі сприяння звільненню незаконно ув’язнених працівників ЗАЕС та мешканців Енергодара, діяльність якої координує «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля», продовжує працювати над тим, щоб імена цих людей звучали на найвищому міжнародному рівні, а вимога їхнього звільнення залишалася частиною міжнародного порядку денного.
Ми продовжуватимемо говорити про кожного. І вимагати свободи для всіх незаконно ув’язнених цивільних.
